Нет, я не трус, но всё-таки порой
Не понимаю, от чего так бьётся сердце...
С промёршей целины хочу взлететь я,
Мне тяжко здесь, я так хочу домой!
Но вновь в пути, и вновь бушует шторм,
Опять потерян, не видать причала,
Я снова начинаю путь сначала,
Без карты, без возврата, без опор.
Нет, я не трус, пускай и не герой!
Так часто сердце рвёт в куски сомненье,
В любви Твоей, в надежде воскресенья,
О Боже, я так одинок порой!
И буря рвёт на части парус мой,
И ураган твердит, что нет спасенья,
Уже не различаю ночь и день я,
Я просто так хочу приплыть домой!
Пока же крепче обхвачу штурвал,
Взгляну на компас, сверюсь с небесами,
О Боже, мы так долго плыли сами!
Забыв следить за тем, Кто нас призвал.
Пусть буря рвёт на части парус мой,
Пусть ураган твердит, что нет спасенья,
И пусть не различаю ночь и день я.
Но я плыву с Тобой, а значит,
Я плыву домой!1w
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
